8 Листопада, 2017
“Я говоритиму англійською через три місяці? А розумітиму? Якщо ви це гарантуєте, записуйте мене до групи…” — приблизно такі слова щодня чують адміністратори численних курсів іноземних мов. І часто обіцяють, що їхні викладачі навчать говорити будь-кого в найкоротші терміни. Клієнт же вірить у диво.
Багатьом із тих, кому іноземна мова потрібна для суто практичних цілей (робота в іноземній компанії, поїздка за кордон, еміграція тощо), чомусь здається, що її можна вивчити швидко й без зусиль. Варто лише звернутися до викладача — “доброго чарівника”, і “мовний бар’єр” зникне сам собою.
Віра в чарівництво зміцнилася після відходу від радянського досвіду навчання іноземних мов, орієнтованого на пасивне знання. Будь-які матеріали для занять були ідеологічно вивірені, героями шкільних підручників були радянські діти Anna Stogova і Petya Petuhov, колгоспники та передовики соцпраці. Тексти для студентів добиралися з урахуванням профілю конкретного вишу. У результаті наша людина могла поговорити про соцзмагання в селі або підготувати насичену лексикою доповідь для наукової конференції, але була б катастрофічно неспроможною пояснюватися за кордоном. Втім, звідки б їй там узятися в ті часи.
Дізнайтеся рівень англійської мови вашої компанії!
Заповніть форму та отримайте безкоштовний доступ на 14 днів до платформи Test2Study.
Оцініть рівень англійської мови співробітників вашої компанії.
Першим посібником, “відмінним від інших”, став двотомник з англійської мови, виданий у 1960 році; однією з його авторок була професорка Наталія Бонк (у народі посібник називали “підручником Бонка”: тим, хто вивчав мову, навіть не спадало на думку, що Н.А. Бонк — жінка). Підручник був наддефіцитним товаром, і його частини навіть переписували від руки. Безпрецедентний успіх був зумовлений простотою й зручністю побудови уроків, великою кількістю повсякденної лексики та мінімумом ідеологічних “надбудов”. По суті, Наталія Олександрівна та її співавтори “оптимізували” звичну методику, створивши найкращий на той час підручник англійської, який і досі вважається еталоном традиційної методики.
На курси, де навчали “за Бонком”, масово йшли старшокласники, студенти, інженери, науковці — усі, для кого уроки іноземної мови в школі чи виші виявилися марною тратою часу. І це попри значні строки навчання: стандартний курс “Бонка” зазвичай був розрахований на два роки, а трьогодинні заняття потрібно було відвідувати тричі на тиждень.
“Наприкінці 80-х — на початку 90-х років з’явилася нова вимога до навчання іноземних мов — швидкість, — говорить Олена Новікова, завідувачка кафедри англійської мови Інституту бізнесу та ділового адміністрування. — Мова була потрібна людям якщо не сьогодні, то завтра. Причому вони були готові платити за навчання будь-які гроші. Спокійне й поступове вдосконалення вже мало кого влаштовувало”.
Про швидкі способи навчання іноземної мови окремі лінгвісти замислювалися ще в радянські часи. Натхненником розробників нових методик став болгарський психотерапевт Георгій Лозанов, який наприкінці 60-х років відвідав разом із колегами Московський інститут іноземних мов імені Моріса Тореза. Лозанов продемонстрував, як за допомогою системи психологічних прийомів — навіювання, концентрації уваги тощо — можна навчати іноземної мови за 24 дні. Після цього строку його учні справді починали вільно говорити й читати.
Методики, створені на основі його ідей, стали різновидом комунікативного підходу — навчання спілкуванню через спілкування. У 90-х роках разом із новими підручниками з Європи та США в Україну й Росію прийшов і західний “комунікатив”. Замість нудних підручників — яскраві видання з ілюстраціями, робочими зошитами та аудіоматеріалами.
І досі більшість педагогів вважають комунікативний метод найефективнішим. Проте він не універсальний. Традиційний підхід навчав говорити й писати правильно, але повільно. Комунікативний — “розв’язував язик”, але не завжди формував звичку до грамотності. За відсутності мовного середовища набуті навички швидко втрачаються.
Пройдіть тест і дізнайтеся свій рівень англійської!
Суттєвим мінусом мовних шкіл 90-х стало масове залучення носіїв мови. Проте викладач-іноземець не завжди здатний зрозуміти труднощі україномовної аудиторії. Наприклад, дослівний переклад фрази “Ми з дружиною пішли в театр” (We went to the theatre with my wife) замість правильного My wife and I went to the theatre. Носій не завжди може пояснити причину помилки так, як це зробить викладач, який знає рідну мову студента.
Засилля комунікативного підходу згодом викликало зворотну реакцію — знову почали приділяти більше уваги граматиці. Адже універсальної методики не існує.
Куди податися?
Перед початком навчання важливо чітко визначити мету. Комусь потрібна розмовна мова, комусь — здатність читати професійну літературу чи складати міжнародні іспити. Неможливо однаково добре опанувати всі аспекти мови за обмежений час. У різних країнах акценти різні: у Фінляндії — на розмовній практиці, у Японії — на пасивному сприйнятті.
Незалежної експертизи курсів іноземних мов фактично не проводиться. Їхній комерційний успіх залежить від реклами, іміджу, репутації та відгуків випускників. А успіх конкретного студента — не стільки від методики, скільки від викладача, а також від його власних здібностей, наполегливості та мотивації.
